Осінь. Золота пора.
Пора божественно-свята.
Все мерехтить, усе сіяє ,
Неначе в най урочисті свята.
У сяйві дивнім, урочистім,
Як у казковім сні,
Стоять у мареві вогнистім
Останнії осінні дні.
Як та веселка, виграває
Уся і все в природі.
Багряні шати одягає
І сонечко при сході.
Убралася, як цариця,
У лузі, й калина.
Мов рум'яна свіжолиця
Молода дівчина.
Нарядилась, мов до шлюбу,
У весільні шати.
Час прийшов, калино люба,
На рушничок стати.
Запишалася калина
Своєю красою,
Мов би молода дівчина,
Своєю косою.
Стелить Осінь рушники,
Вишиті багрянцем,
Золоті впліта нитки
І в’яже обранця.
Ждала довго з-за гори
Золоту жар-птицю,
Заповітної пори
Молода дівиця.
У свій час діждалася
Вірної Любові:
І з двох одно сталося
У завітнім слові.
Зашарілася від щастя,
Бо вже обручилась.
Одійдуть усі нещастя,
Бо Любов судилась.
Навіть, в люті холоди,
Калина з рум'янцем,
І вродлива, як з води,
Бо вірна Обранцю.
Оспіваная у одах,
У віршах і в прозі,
За красу свою і вроду,
І в люті морози.
В плодах зрілої калини,
Краплиночки крові, -
В шлюбі вірної дівчини –
Вірність у любові.
Без червоної калини,
Красота б зів'яла;
А без вірної дівчини,
І світу б не стало.
Дивні, дивнії дива
Бачте у цім світі:
Все колись в свій час бува,
В своїм розмаїтті.
04.10.2003
Любов Павлюченко
Кіровоград
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274477
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.08.2011
автор: Лобов