Перелилась чаша мого кохання,
Давно зазирав до неї востаннє,
По стінкам стікає вся ніжність і ласка,
Не знала тоді я, що це лише маска.
Колись випивав ти цю чашу до дна,
Для тебе вона наповнялась щодня.
Та б’є ще любов, наче чиста криниця,
Злітає зі криком у небо Жар-птиця.
Я свічку запалю і вийду на двір,
Керує вже мною невидимий звір,
І тіні ведуть по далеких стежинках,
А місяць сховався у темних хмаринках.
До озера просто на звуки прийшла,
Спустилась із неба густа пелена,
Я одяг розкинула, в воду пірнула,
Хотіла, щоб чаша уся потонула.
Серце неначе напилося волі,
Більше не плачу нещасній я долі,
Неначе в душі десь виросли крила,
Співати веснянок до зірок хотіла.
Я все відпустила, навіть образу,
Наче метеликом стала відразу,
Вода позмивала болючії рани,
Не буде в житті більше тої омани.
Та мукам кінець, тебе пробачаю,
Жити по-новому вже починаю,
Нехай нема місця там більше любові,
Зате моє серце щасливе на волі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274541
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2011
автор: Galkka