О Боже мій!! Невже у тому милість,
щоб у тривогу серце запрягти?
І міркувати, чи ж була то щирість
як пригортав до себе ніжно ти?
Кому ж бо вірить, як не вірить серцю,
отим терезам мрій і сподівань.
Воно щораз коханням озоветься
і затамує зойкіт хвилювань..
Мовчить сердЕнько.. тільки тихо плаче
в сумнім чеканні бажаних вістей..
То затріпоче ластівкою, наче
ця невідомість, це - ніщо... пусте..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2011
Свидетельство о публикации №11108113318
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274665
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2011
автор: Любов Іванова