Вставай, вставай і зодягнись Сіон!
У золоті свої весільні шати.
Змахни з свого обличчя сон.
Вже на рушник весільний пора стати.
Пора дівчинонько, голубко,
Бо вже калина дозріває.
Пора, кохана моя, любко,
Бо проминули вже й жнива.
Давно, давно уже пора.
Вже на порі дівоче лоно.
Прийшла твоя пора, Сіон-гора.
Моє ти найрясніше гроно.
Гей музиченьки! Де ж ви, де?
Нумо, весільної заграйте!
Ось наречена з-за гори іде.
Іще огню, іще огню додайте.
Огню, огню, хай небеса палають.
Не шлюбна ніч, а шлюбний день стає.
Хай наречена Мою вірність знає -
Усю себе з любов'ю віддає.
Гей музиченьки! Шлюбної заграйте!
Любов моя на рушничок стає,
І, без вагання, рученьку в Мою вкладає,
І клятву вірності навік дає.
Так грайте, грайте, грайте, не вгавайте!
Вже коні біло-пінні трясуть гривами.
Усе готове у весільну путь,
Вже осінь у віконце стука зливами,
То ж будьмо вірними в любові,
Будьмо, будь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274734
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.08.2011
автор: Лобов