Губи... Очі... Руки...
Палкий прощальний поцілунок,
Знайомий до болю силует,
Ніжний останній дотик... Як це все знайомо, а на серці камінь, який давить, і заважає дихати глибоко... На повні груди... На серці рана, шлях в тумані, ти не мов дитина в якої забрали щось для неї дороге, і ці очі, очі повні смутку, і жалю, які не знаєш куди сховати... В такі хвилини тобі наплювати на все... Відношення до життя стає настільки легковажним, що ти готовий на безглузді дурні вчинки, які не будуть мати жодного логічного значення, і лише голос... Їі голос стримує тебе... Голова не працює... Розум відключений... Ти у відчаї... ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275172
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2011
автор: alex86