Солоне озеро Солотвина роз’їдає мої очі
І вони стікають великими краплями
На лікарняне ліжко.
Солоне простирадло прилипає до мого тіла
І я здираю його із себе
Разом із шкірою
Минулого життя.
Свідомість солоною свічкою
Скрапує в озеро,
Щоб роз’їдати очі іншим
Чи лікувати їх
Від відсутності любові
До життя.
Життя без тебе стає іншим.
Воно, мов пес,
Злизує сіль з моїх губ,
Із очей, щік, пальців…
Але душа, все одно,
Лишається солоною.
Може,
Це тільки тому,
Що в Солотвині все
Солоне?...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275182
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 15.08.2011
автор: Василь Кузан