Відгомонів медовий спас і літні роси.
Відшелестіла юність буків та дубів.
Тепер до серця,не питаючись, приходить
журба осіння без привіту і без слів.
Ось так укупі покидають ці краї
красуні-ластівки - провісники весни.
А ми все дивимось і кажемо "Свої
у небесах зникають-губляться сліди".
Розвісить флаєри казковий вернісаж,
щоб закохатись нам у сонячні відтінки.
І не змовчавши,дарувати цей пейзаж
в щемливих віршах,у ефірі,на пластинці.
Розмиє золото дощами без кінця
казкова осінь-мудра жінка-чарівниця!
І лиш змовчать на мить старіння всі серця,
заколоситись щоб весною,мов пшениця!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275345
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.08.2011
автор: Ліна Біла