Дивись, яка тут лавочка, у парку, при дорозі,
Сьогодні злива на дворі, стоїть немов в облозі,
ЇЇ коробили сніги, скривали листопади,
Та сонце жарило боки - стоїть вона ще з нами.
Проходить літо і зима, вже старіє календар,
До неї люди всі приходять – такий її вже дар.
Ну як невидимий священик,що слухає усіх,
Про долі знає вже багато, напевно такий гріх.
Приходять пари молоді в любові і розлуці,
Мами з дітьми, старі діди, за ними і бабулі.
У зраді сльози, поцілунки, пристрасть до нестями,
Не має дня, щоби вона не бачила десь драми..
Розбите серце, ляпас в душу - вона мовчить без сліз,
Не стерпить болі вже подружка, неначе тяжкий віз,
Спитає тихо в ліхтаря, що збоку засинає,
Чому ж ці люди, як кати, мовчать, коли кохають..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275647
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2011
автор: Galkka