Як же непросто це!
Як же нечасто ти
Даєш забутися.
На день.
На мить.
Твій образ маревом
Блукає віями.
І серце вражене
Мовчить.
Тремтить.
І бракне дихання
Від цього видива
І стали іскрами
Слова
Думок
І в‘ються скронями
Чарівні промені
Мені сплітаючи
З вогню
Вінок
Це божевілля час
Це квітне папороть
Щоб жовтий квіт її
Укрив
Обох
Це світ, де двоє нас.
Сюди нема стежок.
І навіть Богу зась.
І плаче
Бог.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275652
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.08.2011
автор: kumednyk