Над втомленим містом туман-коктейль із життів,
Із хаосу, крику, болю, страху̀ і страждань.
«Гей, люди, постійте, сказати я дещо хотів» -
Кричиш та вони не чують твоїх намагань.
Ти наче в солодкім й водночас страшнім небутті,
Неначе в театрі абсурду і фантасмагорій,
І правду тобі відкопати, відрити, знайти,
Потрібно серед неправдивих, нечесних історій.
«Юначе, постій – тебе кликає раптом юнак –
Ти тут гаманець загубив, чоловіче, візьми».
Береш і міркуєш: «А раптом то якийсь-то знак?»
І зло обриваєш: «Ну, хоч казна-що не верзи!»
Постійно в полоні канонів навіяних світом,
Постійно серед нісенітниць і купи лайна,
Шукаєш за кожним усміхненим й добрим привітом
Брехні і нещирості, сповнених жаху та зла.
Та треба ж нарешті відкрити заклеєні очі,
На світ подивитись, сказати захоплені фрази,
Не треба здаватися гіршим із ранку до ночі,
Душа заспіває, побачиш юначе, одразу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275727
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.08.2011
автор: Марія Родінко