Я виходжу в осінній сад,
В галерею чарівних полотен.
Їх тут декілька тисяч чи сотень,
Вони мають мільйони принад.
Я рукою до них доторкаюсь,
Вони подихи ловлять мої.
Зачарована наче спиняюсь
Перед дивом своєї землі.
Ці картини не можна купити,
Вони спільні й водночас твої.
Таємницею ледь оповиті,
І здається, неначе живі.
І, можливо, це просто химера,
Яку я уявила собі.
Та ці голі осінні дерева
Чомусь дуже мені дорогі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276234
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.08.2011
автор: Марія Родінко