За що ти нас караєш, мамо?
За що соромиш нас тепер?
За що пригнічуєш, кохана,
Для нас твій образ не помер.
Ти кажеш в нас повно зневаги
До рідних селищ і лісів?
Дозволь мені звернуть увагу:
Слова ганебні – ворогів.
А ти для нас єдиний промінь,
Що гріє душі і серця,
Але минулого відгомін
Не відпускає до кінця.
Тримає він, неначе душить,
Нажаль від нього не втечеш,
Пробач, та ти чекати мусиш,
Бо час ти не наздоженеш.
Тобі, як будь-якій матусі
Хотілось бачити дітей
У щасті, в розвитку, і в русі,
Як білих, статних лебедів.
Свої ми голови поклали,
Життя за тебе віддали,
Тебе на мить не залишали,
Які б часи там не були!
Ми бились з ляхами до смерті,
Ми бились з ханом до кінця,
Були одні в нас списи стерті
Й земля улюблена оця!
Вчора стояли на майдані.
Ти думаєш не за тебе?
Відкинь думки свої погані,
Вперед нас слово поведе!
Живе, красиве, українське,
Від нього стигне в жилах кров,
І не москальське, не російське,
А що народжує любов!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276235
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 21.08.2011
автор: Марія Родінко