Троянда обсипається –
пора.
Пелюстка перша,
невагома і прозора,
з якоїсь
таємничої причини
повільно,
без найменшої принуки,
граційно полишає
свій пристанок
і починає
вчитися
летіти…
Вона кружляє,
плаває в повітрі,
Пірнає,
робить сальто,
виринає,
Погойдується мрійно,
ніби човен,
І знову пише коло,
як у танці, --
Легка, примарна,
як світіння з неба,
Помножене й відбите
у зіницях…
Пелюстка
піднімає ніжний носик,
Щоб повторить
ізнов
тендітний порух
І ковзає
у струменях ефіру,
Витаючи рожево над столом…
Цей вишукано-
невагомий танець,
у кожнім русі,
в кожнім повороті,
бере на крила Мить,
несе у Вічність:
у безконечність
Простору і Часу,
у безконечність
вимірів і зламів
Світів Вселенських
і антисвітів.
…І цей політ
ніколи не скінчиться,
Бо в Просторі
ніщо
не проминає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276478
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.08.2011
автор: Валя Савелюк