Мне в открытые окна ветер листву заносил.

Мне  в  открытые  окна  ветер  листву  заносил,
Эти  желтые  весточки-письма  от  матушки  осени.
Я  ее  задержаться  тогда  прошлой  встречей  просил,
Но  она  поспешила  уйти:  не  грусти,-  обещала,-  вернусь
вслед  за  веснами,  майскими  ливнями,
летними  грозами.  
 
И  прошли  череда  тихих  зим  и  капелей  дебют
Отыграл,  вешних  ливней  закончилась  дивная  музыка.
И  от  радуг  рассветных  остались  тепло  и  уют,
Отцветающих  трав  терпкий  запах..,
Но  жду,  обернется  все  вновь  золотой  недосказанной  сказкою.  
 
И,  как  прежде,  с  тобой  мы  по  парку  под  вечер  пойдем,
Собирая  букет  желто-алой  отцветшей  листвы.
Дождь  и  ветер  друзья,  как  и  мы,  они  тоже  вдвоем,
Побрели  по  аллеям  судьбы...  кто-то  их  также  ждет...
А  я  слушаю  сказки  твои  и  не  слышу,  как  стали  часы.  
 
И  путь  этим  случайным  событием  время  нам  не  удержать,
Я  хочу,  чтобы  стрелки  застыли  хотя  бы  навек,
Ты  меня  научила  хорошее  в  мире  рождать,
Воскрешать  и  любовью  дарить...
Это  все  отдаю  я  тебе,  мой  единственный  в  мире  
любимый,  родной  человек.  
 
Мне  в  открытые  окна  ветер  листву  заносил,
Эти  желтые  весточки-письма  ...

***

Мені  у  відкриті  вікна  вітер  листя  заносив,  ці  жовті  звісточки-листи  від  матінки  осені.  Я  її  затриматися  тоді  минулою  зустріччю  просив,  але  вона  поспішила  піти:  не  смутки,  -  обіцяла,  -  повернуся  услід  за  веснами,  травневими  зливами,  літніми  грозами.        
І  прошлі  черга  тихих  зим  і  капежу  дебют  відіграв,  весняних  злив  закінчилася  чудова  музика.  І  від  веселок  світанкових  залишилися  тепло  і  затишок,  трав,  що  Відцвітають,  терпкий  запах...  
Але  чекаю,  обернеться  все  знов  золотою  недомовленою  казкою.  І,  як  раніше,  з  тобою  ми  по  парку  надвечір  підемо,  збираючи  букет  жовто-яскраво-червоного  відцвілого  листя.  Дощ  і  вітер  друзі,  як  і  ми,  вони  теж  удвох,  побрели  по  алеях  долі...  хтось  їх  також  чекає...  
А  я  слухаю  казки  твої  і  не  чую,  як  став  годинник.  І  дорога  цією  випадковою  подією  час  нам  не  утримати,  я  хочу,  щоб  стрілки  застигли  хоч  би  навік.  
Ти  мене  навчила  хороше  в  світі  народжувати,  воскрешати  і  любов'ю  дарувати...  Це  все  віддаю  я  тобі,  мій  єдина  в  світі    улюблена,  рідна  людина.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277106
Рубрика: Лирика
дата надходження 26.08.2011
автор: Краснянский