... люта вона,
здавалась блідою землею,
складала мозаїку роздертої сукні на тілі
і проклинала нас обох очима своїми.
Шкіра її робилась ще більш тонкою,
немов прозора мембрана,
що з забороною дотику.
Шкіра її...колись така людська,
просякнута ароматами квітів,
зараз є пожовклим папером і тільки.
Я бачу як під шкірою її обличчя
кружляють хробаки відчаю,-
їм хочеться дощу...
їм хочеться сонця...
люта вона,
закриває руками лице
і проклинає нас дужче,
а ми чекаєм прощення...
пахощі осені крапають зранку,
омиваючи ноги її
та не відволіктись від люті
покинутій...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277522
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.08.2011
автор: Biryuza