Пахуче, рум’яне, таке наливне і медове,
Падає додолу, в долоні розкриті мої...
Вдихну на всі груди, і сіном п’янким волошковим,
І димом сушарень, вологістю трав і землі
Пронизає наскрізь. Так тихо, врочисто і сумно,
Лишень ледве чутно десь в вуликах бджоли гудуть...
А літо упало, мов яблучко, та не в долоні,
А долі в кропиву, тепер вже його не знайду.
Вже скоро сплетуть прохолодні ранкові тумани,
Зі срібного пилу, що ніч натрусила із зір,
З квіткових росинок, коштовний мереживний саван,
І в вирій полинуть слідом за птахами ті дні,
Напоєні сонцем, любов’ю і щастям налиті,
НезлІчені, повні й солодкого трунку, і чар...
Щоб вірилось серцю, що казка триватиме вічно,
І вічно палатимуть пристрасні очі стожар.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277664
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.08.2011
автор: Парчевська Ольга