Зо дня народження, як первородний гріх,
Ми носимо в собі оту причину,
Що, стане час, завдасть ударув спину –
Себе від того ще ніхто не уберіг.
Марнується, клопочеться людина,
Втрачає, любить, сподівається і мріє,
А та причина невідступно зріє,
Що, стане час, завдасть удару в спину.
Причина та – лиш необхідний атрибут.
Невідворотна, як у змові леза.
І, вражений, оглянешся, як Цезар,
Щоб усвідомити: так ось який ти – Брут.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277737
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2011
автор: Валя Савелюк