Не кличу,не сумую анітрохи-
Минуле полином вже поросло.
Пливуть зірки,небесні скоморохи,
І сиплять сон зозулі під крило.
А там-стежки,пропахлі споришами,
Ведуть в прадавні велетні-ліси,
Де між старими мужніми дубами
Далеких предків чути голоси...
Там височіють ідоли суворі-
Своїх жерців надійні вартові.
І крізь віки пливуть,неначе зорі,
Ті,що лишились в пам'яті живі.
О ні,не кличу,не сумую наче...
Проте минуле тягне,як магніт.
Невже і я колись себе розтрачу
І передчасно ляжу під граніт?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277848
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.08.2011
автор: Наталя Данилюк