Щовечора знімаю обладунки
Міцну броню баталій дня
Прокльони, виклики і трунки
Де серед цього суть моя?
Як хочеться себе не обманути
Не відпустити грунт з очей
О, Боже, змогу дай збагнути
Та злом не тішити людей!
Питань багато, слів ще мало
Зустріти сонце я не смів
Блукає вічністю примара
Та милість змінює на гнів
Все тінь витає за спиною
Блаженний спокій береже
І в мить, назначену тобою
Нас хвиля в море віднесе
І не повірить в наше щастя доля
Допоки пристрасть не здолає враз
І скотиться сльоза не з горя
А лиш з кохання потривожить нас
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278063
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2011
автор: Андрій_Данко