Зробив так Бог й природа антатомів –
Людина має зубів аж тридцять два,
Вже стільки й років, вписаних між томи.
Воно то так, лиш віри не йму в це я.
Спожив я різні страви у ті роки:
Зелений борщ з веселих днів поспішних
Червоного їв мало, бо він з Москви.
І вдосталь зупи* теж, зі слізьми кІшок.
А плачуть ті, як їх ніхто не бачить,
Ні пес на ланці, ні мишка із нори.
Ліміт відведуть примарі плачу,
У небі місяць критичної пори.
Гірчицю з апельсином удвох я знав.
Дивак? Та ні, то дуалізм Землі,
Хоча й реальність так часто є дурна.
Скрегочемо зубами у сірій млі.
Я чистив зуби з алко-кофеїну,
Бо ж каву пив з «Шабо» у «Марципані»**,
Шукав вологу сухості на зміну,
І поглинав цілющі губи пані.
Отак живу: гризу і румигаю.
Бувало й так, що язва розривала.
Що є смачне, то врешті сам не знаю.
Рецептори смаку сховало Долі
покривало.
01.09. 19.05. поїзд: Тернопіль – Чортків.
* зупа - у галицькому варіанті - суп.
** «Марципан» - ресторан у Тернополі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278178
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.09.2011
автор: Ярослав Дорожний