Доволі знайомі обличчя навкруг.
Та зовсім не радий чомусь я їх бачить.
Присутній тут навіть найкращий мій друг,
А он і любов моя перша маячить.
Без настрою всі, і губи надуті.
Ніхто ні про що ні з ким не говорить.
Згадались раптово образи забуті,
Зціпивши зуби кожен носом воротить.
Пройшовсь поміж них, заглянув їм в очі,
У пам’яті зразу усе промайнуло.
Як ми веселились, аж серце тріпоче.
Та що ж такі милі ми в пеклі забули?
Ми тут всі свої, з того покоління.
Ми спільної долі, бо з часу одного.
І як не пручайся, та з нашим корінням
У рай нам усім закрита дорога.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278261
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 02.09.2011
автор: Іван Блиндюк