Одного разу щось зламалось в мені
Може душа, а може і ні.
Тяжко було до нестерпного болю
Клітка в грудях. Хотіла на волю.
Усвідомівши зраду від близької людини
Я пішла...не сказавши причини.
Не було вже сенсу казати у вічі
Байдужість читати у тому обличчі.
Пішла. Міркувала і плакала наніч
Дивилась у стелю, у серці параліч.
Та якось пройшло, не довго страждала
І одну істину життєву пізнала:
вірить словам в житті недоречно
часто це просто стає небезпечно
вчинки, турбота - ось що ціную..
А тебе.. я більше не потурбую.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278366
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.09.2011
автор: T.S.Mari