Ампутуй мені душу, уражену гангреною.
Зроби трепанацію черепа, щоб мізки нарешті дихали.
Розріж черево, вийми звідти пакет етиленовий,
там ховаються перетравлені істини.
В тебе немає іншого виходу.
Ти сьогодні їх на сніданок їстимеш.
Відчуваєш, як вони смачно пахнуть?
Я куштувала їх ледь не з народження...
Там суміш із відчаю, болю, оргазмів, страху
і помсти, страви, яку їдять охолоджену.
Порвати б небо аж до самої м'якоті,
нехай стікає на землю кислотою і кульками ртуті.
Мої очі фригідні, вони не можуть більше плакати.
Я б випила з Аїдом на брудершафт,
щоб дістати з пекельних шахт пророків, митців,
вчених, героїв, черниць, що робили аборти,
нікому не потрібних і давно забутих...
Надміру відчайдушних та до смішного гордих.
Давишся моїми словами, мабуть, тобі вже досить.
Знав би ти...як важко, коли поряд немає мами.
Коли ти у чужих людей розуміння просиш,
ніжності, ласки...Мучишся голодними снами.
Коли на серці камінь. Обійміть мене хтось,
будь ласка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278409
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.09.2011
автор: Леона Вишневська