Сіра вовчиця, що по лісі гуляє,
Нехай вона дика тебе не лякає,
Від болю на неї вночі обертаюсь,
Поранена знову додому вертаюсь.
Ховає від зла мене місяць в промінні,
Ось так раз побачила дивне видіння:
На мене дивились пронизливі очі,
Із полум’я щастя зловити захоче!
Я вранці щодуху верталась до хати,
Із тіла вже листя почала знімати,
Воно так скривало оголені форми,
Тоді я наткнулась на очі ці чорні!
Пробило кохання одразу до нього,
Сховалась у хащах, відчула тривогу,
Хотілось, щоб він не побачив такою,
А лиш засліпити нещадно красою.
Він також хотів лиш відчути кохання,
По лісі кричав і молив це прохання,
Та сутінки вже опускались на землю,
Вовчицею знов я ввірвалась в оселю.
Нещастя і горе в дорогу сплелися,
Ти вистрілив в серце, від жаху спинився,
Лиш тіло лежало та серце не билось,
У пам’яті очі назавжди лишились
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278432
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.09.2011
автор: Galkka