Не проміняйте неповторне
На сто ерзаців у собі.
Ліна Костенко
Дівчина дивилася на зорі
Посеред великого подвір’я,
В погляді дзеркаляться прозорі
Вічністю омріяні сузір’я.
Сонми юних сонць блискучеоких
Кликали у подорож строкату
Розкривати загадки черокі,
Зниклу Атлантиду розшукати.
Хтось ішов, казав: «Ото дивачка!»
Ось і сумнозвісна душ нерівня..
Дівчина у всесвітах жебрачка,
Дівчина у всесвітах царівна.
Хтось ішов і думав: «От кирпате!
Місяць і Стожари дівці нащо?!
Тільки світлом заважають спати..
Гаманець під серцем гріє краще!
Що воно за панна чудернацька?
Ще б на місяць вила, як вовчиця..
Як з такою стрінешся зненацька,
Мимохіть задивишся в очиці.
Там дрімає вогник таємничий,
Так, дивись, недовго до пожежі!»
Жаль, не здогадався, чоловіче:
То зірок відбилася мережа.
Люди, не давайтеся омані!
Той не жив, хто зорями не марив.
В сірому буденному тумані
Відшукайте сяяння Стожарів.
Березень-2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278660
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.09.2011
автор: Fragola