Давно не пила – аж хмелію.
По вінця наповнив, до краю.
Як тяжко я знов умираю,
Як мучуся, мерхну, малію.
Як ріжуть задавнені пута.
Як відчай по жилах пече!
Кленовий листок на плече
Упав, як долоня забута.
Черкнув і зламавсь, як крило.
Ніхто не спасе – це отрута!
І наче на цвинтарі рута,
З душі проростає – «було».
Не вернеш. Навіки -- було.
Змирися. І станеш землею.
Листок, мов залите кривлею
Хранителя-янгола
біле крило.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278695
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.09.2011
автор: Валя Савелюк