ось ти зробив справу, тобі вдалося ідеально виконати кожну дрібницю, перед тобою стоїть тисячі людей, аплодуючи і не шкодуючи долонь, кричучи "браво" не думаючи про свій голос, захоплюються тобою, ти ідеал. браво! ти на вершині! тобі вдалося! та тут підкрадається непереборне бажання мати більше і більше, тобі треба увага мільйонів, їхні серця, це бажання ще дужче захоплює тебе, стискаючи своїми брудними руками, ставить перед тобою безвихідь, демонструє свою силу та владу над твоїм Я! і ти не вмієш сказати досить, ні...таке ніби просте слово, але його неможливо вронити з губ,коли досягаєш успіху...
порахуймо приблизно:
близько 20% людей на планеті вважають себе безкорисливими та немічними невдахами, що втратили сенс життя, не маючи до цього часу жодної цілі, мети, чи просто мрії. таких людей не мало; далі ми порахуємо осіб, котрі навіть не чули такого слова "успіх", "слава" та "вплив", (але навіть муха, що набридає нам щоранку може перевернути цілий світ, проте, зараз мова йде про інше) - таких людей приблизно також 20%. і що ми маємо: 60% людства на землі прагне того чого і ти, і ви повинні перевершити один одного, вилізти зі своєї шкіри, вивернутись, щоб тільки бути ближче до вершини!
ти починаєш генерувати ідеї, думки. тобі того стає вже замало, від одного успішного проекту ти одразу переходиш на другий, з того ще на інший, ще, і ще, ти гадаєш що з кожним разом вдосконалюєшся, розвиваєшся, підіймаєшся, перевершуєш супротивників, але ось у чому біда...з біологічної точки зору наш мозок дуже різко не може переключатися на різну тематику і має таке поняття як виснаження! з твоїми догадками ти не захоплюєш світ, а божеволієш: написав один вірш - вийшло досить добре, тебе погладили по голівці. дали цукерочку - молодчинка! та тобі ж захотілося ще, ти написав ще один, знову похвалили, ще один-похвалили, але зробили зауваження, ще-там вже маразм, ще-там безглуздя, ще-ти просто божеволієш, втрачаєш будь-яке бажання працювати так далі (це в кращому випадку, в гіршому приїдуть дядечки в білих халатиках, дадуть тобі пігулочку, і повезуть покататися з зав"язаними на спині ручками). а все це чому? - бо не вмієш сказати досить. а вас таких мільярди, і що тоді буде: лізтимете один по одному, виїдатимене очі слабким, як стерв"ятники, божеволітемите, і все заради похвали та слави? чудово=) ліпше бути дурним в камері ізоляції, проте відомим?
тож досягаючи певної межі, потрібно обов"язково зупинитися і задуматись чи варто здобувати більше, бо елементарне хоббі може перерости в безглуздий фанатизм і "катання в білій машинці". що маєш бережи! хоча я некажу повністю зупинитися в розвитку і деградувати. просто треба знати свої рамки, або встановити їх, тоді шизоїдний діагноз тобі не страшний!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278911
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.09.2011
автор: Кейтуня Панда