Я геть не знала, що ти є,
Що серце ти торкнеш моє.
У вирі днів, в одну ту мить
Я враз відчула, що щемить,
Коли я чую голос твій.
Хіба ти можеш бути мій?
В твоїх думках так легко бути
І так приємно те відчути,
Що вже роками спало в тиші,
Давно струбили сірі миші.
Скільки тепла в твоїх словах
У наших мріях наче птах
Ловлю я крилами свободу
Тобі дарую свою вроду.
Руку поклАду на екран,
В очах імла, в очах туман
І від бажання поруч бути
Хворіти наче від простуди.
Вночі питати щораз неба:
Чому все так? Хіба так треба?
Прокласти б міст до нього щиро,
Щоб його посмішка світила
Мені одній, а я йому
Відкривши душу потайну.
Хіба я знала, що ти є?
Моє проміння золоте.
Якось згубилась в сподіваннях,
Ти чуєш, любий, це – кохання!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279112
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2011
автор: never