Не зручно дрімати на вуглуватих і слизьких матрацах,
Які гостинно осінь розіклала на дахах.
Лукаво шкірить ікла місяць,
Заманює в свої тенета моє серце.
Небесну одіж викидає з темних сховищ,
Витрушує з кишень старезні німби,
Щоб скибочками стиглих лаймів
Топилась ніч у філіжанках чаю…
І саме час поцілуватись.
Так, серед степу, чи на кухні, але під оплески
Кудлатого дощу.
Ховати у шухлядку до ножів й виделок
Надкушену канапку мого серця.
А на ранок роздивлятись на розкидані гарячі кришталі,
Немов розбиту циркову арену,
Чи пошматовану коханцями зефірну постіль.
І думати про кола на воді,
Про те, що все минає…
Все урочисто і бентежно
Присвоїть пам’яті якісь нові чотири цифри,
І піде десь блукати у завулках
Цупких сторінок всіх на світі фотогалерей.
А на ранок…
А під оплески…
А все минає…
Я кинусь щодуху бігти, на п’яти літу наступаючи,
Збиваючи пальці об вуглуваті і слизькі матраци,
Завісу вересня здирати, немовби з вікон штори…
І натрапляти все одно на сторінки
Занедбаних альбомів фотозвалищ,
Лимонних німбів в кухлях чаю…
І все одно…
Краще цілуватись на кухні
Під оплески кошлатого дощу,
Під бубоніння здичавілих хмар….
Під музику втікаючих годин…
На килимі осіннього магната.
09.09.2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279500
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 09.09.2011
автор: gala.vita