Бувають миті, мов тавро важке, -
Карбуються у пам’яті назавжди.
І світ летить у прірву через те,
Що хтось комусь відкрився в щирій правді.
Колись зі слів букет подарував.
Він став невтішним, радше поминальним.
Із ним мене живцем ти поховав.
Ще й поглядом окинувши прощальним...
Ті очі без тепла і без жалю
І по сьогодні моє серце крають.
Себе виню за сказане «Люблю».
Тебе – за надвідверте «Не кохаю».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279970
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.09.2011
автор: Наталка Кольоровісни