В тридев'ятому царстві його не знайшов.
Стільки літ розгубив, позбивав підошов.
Бачив горе і радість, засилля біди...
Залишились повсюди мандрівця сліди.
Відпитав сім чудес, в нетрі вирвав женьшень.
Дослухавсь до людей, до заморських пісень,
Та несита жага, мов лихий оповив:
Чи не вітра у полі мандрівцем ловив?
Геть циганське життя!
Вік минув - і дарма,
Певно, щастя його не було і нема...
Збудував теплу хату. Ловив карасі.
Але снились дороги в снігах і росі,
Маривсь ледь не щоночі небачений край,
Де хмільні орхідеї, пустельний курай.
- Що ці спокій і хата...
Нехай їм греці!
Тільки б посох утримать в ослаблій руці!
І старий нетерпляче звестися хотів,
Та знесилене тіло притримала тінь...
Затужив чорнотроп. Одступив путівець.
І циганській баладі приходить кінець,
Бо не ступить на ряст наш мандрівець,
хоча,
Що шукав цілий вік - не згасало в очах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280023
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.09.2011
автор: Вячеслав Романовський