Укотре тут, немов під віком домовини,
Еспреcсо і «Шабо» у темну каламуть
Змальовують мольберт буття. І промінь лине
Світил захмарних, перекошена є суть.
Розтане сірість у чорній каві, де цукру ані грам. І суміш в горлі з багряністю «Шабо» склонує нову почву сподівань, тверду й родючу, мов чорнозем. Лише боязнь і відчуття загрози (як запах холоду у вересні годин), що знову приземні споді-вання опиняться на споді – у пастці пісків сипучих, немов погруддя віків давно минулих, що збереглись на острові, на ймення Пасхи-Великодня. Судилось їм: вже більш не воскресати, загадки Часу і Простору шматочок, як і оцим осіннім сподіванням, що разом із багряністю листочків упадуть під холодом вогкого снігу і віком домовини круговерті Небуття.
11.09. 13.48. Чортків. Кафе «Тарко».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280031
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.09.2011
автор: Ярослав Дорожний