В магічнім колі осені стою
І потяг запізнілий зустрічаю,
Що душу нерозтрачену твою
Везе до світом проклятого раю.
Я вирватись так хочу і втекти,
Але і залишитися водночас,
Мене причарував осінньо ти,
Лишив вогонь шукати серед ночі.
Та холодом лиш віє звідусіль,
Ти привид мого серця – не торкнутись…
І непролитих сліз так ранить сіль,
Думки мої журливі каламутить.
І тягне до землі, і тягне ввись,
І розриває це тяжіння навпіл!
О привид мій, чи ти прийдеш колись,
Чи від бажань залишиш тільки попіл?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280267
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.09.2011
автор: Лілія Ніколаєнко