Злої втоми пута олов"яні
Сплутують думок важку ходу.
Несучи ті думи окаянні,
Я , життям стриножений, іду.
І не буде тій ході спочинку
В обширах сердечних володінь.
Зникне десь за відблисками вчинку
Мрій амбітних ефемерна тінь.
Я несу всенепрощенну ношу
Скоєних неправедно діянь.
Скільки літ змарновано хороших,
Скільки сліз у чаші покаянь!
Через душу мощено дорогу
Валунами вистражданих слів.
Я по ній дійду-таки до Бога
І не стану зайвим на землі.
Та допоки зродиться в потугах
Памолодь прийдешньої доби,
Йти мені в неславі і наругах
Полем пересудів і ганьби...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280489
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 14.09.2011
автор: Дощ