Натякнула мені зозуля
Під розлив солов"їних рулад -
Онде старість вужем плазує
Через мій опустошений сад!
Я сміюся з чудної птиці:
--Чого варте оте "ку-ку"!
Мені, може, ще юність сниться
Нареченою, в гарнім вінку.
Легковажно махну рукою -
Будь що буде - живу, як є.
Ще течуть почуття рікою,
Хоч життя таки боляче б"є!
Та колись проминуть негаразди-
Не для того ж ми топчемо ряст,
Щоб отак серед поля упасти-
Негаразд це було б. Негаразд.
...Я вдихаю на повні груди
Аромати свого села.
Де та старість, та що ви, люди!
То зозуля вас підвела.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280718
Рубрика: Сатира
дата надходження 15.09.2011
автор: Дощ