Весь час прямую не туди.
Весь вік, хвилина по хвилині
Росту із рясту і води,
Пойнявши далі журавлині.
Веселим сміхом самоти
Регоче вітер на леваді.
Куди б не йшов, то треба йти,
Аби не бути на заваді.
Не зупинятимусь в ході,
Щоб не спізнитися до строку.
Хто має крила молоді,
У того й обрії високі.
Та не втішають солов"ї
І пульс не рве від краєвидів-
Всі спраглі помисли мої
Цей світ в собі возненавидів!
У стані подиву душа
У стані відчаю надія,
А на остачу - ні гроша,
Від того, чим я володію.
Та треба йти! І я піду
Через яри і перелоги.
Хай сонце висвятить ходу,
Забрівши в гречку край дороги.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280855
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.09.2011
автор: Дощ