Ніхто мені і я нікому
Не зобов"язаний в житті.
І тільки батьківському дому
Борги віддячую святі.
Немає вже батьків на світі,
Тому так боляче щемить
Душа в безмовному самітті,
Коли наспіє щемна мить.
Сюди вертаю, мов на прощу,
І ревно каюсь і молюсь.
І вірю: в будучність поточну
Я навіть з вічності вернусь.
У світ лозової колиски,
Ікон, всевидяче-святих.
Туди, де прадідівський мисник
В кутку приречено притих.
Сумують згорблені кочерги,
Мовчать півні на рушниках.
Мадонна-мати попід верби
Іде з малятком на руках.
Барвінком вишиті дороги
Зовуть у звабну далеч літ.
В очах ні смутку, ні тривоги -
Лиш квітне юних весен цвіт.
Давно калиновим хоралом
Відголосили солов"ї.
Горіли в серці й не згорали
Пекучі спогади мої.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280869
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 16.09.2011
автор: Дощ