Чия то старість неприкаяна
Під тином милостиню просить?
Чия душа, навпіл розкраяна,
Невтішно плаче та голосить?
Нема душі де прихилитись,
Розраду серцю віднайти
Та щиро Богу помолитись,
Пізнавши силу доброти.
Стоїть стара, од вітру щулиться,
А дощ безжалісно шмага.
Байдужий пройде, не розчулиться,
Мерщій на ноги наляга!
На костур жалібно схилилась,
На руки голову кладе.
По всьому видно, що стомилась,
Але стоїть - пожертви жде.
Від неї доля відцуралась,
А діти щезли по світах;
І хата пусткою зосталась -
Там поселилась самота...
Хай неосудна буде мати,
Що христарадничать пішла.
Тепер вона ту рідну хату
Воліла б спопелить дотла.
І в тому полум"ї священнім
Нехай згорить її вина,
За те, що в світі непрощеннім
Страждання випито до дна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281019
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.09.2011
автор: Дощ