Я ніби твій та не всміхаюсь,
Й незнаю що й коли казати,
Немов ми живемо щасливо,
Чому ж тоді неможу спати.
Я пригортаюсь та не серцем,
І всі цілунки наче кара,
Усі відносини й бажання,
Геть затягнула темна хмара.
Ми рідні стали чужиною,
В очах холодних нема блиску,
Сльоза біжить так мимоволі,
А у серцях немає тиску.
Я тримаючи нас відпускаю,
Забувши про совість і волю,
Набридло просте існування,
Де ми ніби рятуємо долю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281162
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.09.2011
автор: Chornui Kit