Живе на землі людина

Повік  на  Землі  людина  
Своїм  інтелектом  живе.
Їй  доля  отак  присудила  -
Весь  час  пізнавати  нове.
Годилось  би  їй  вершити
Добро  на  святій  землі,
У  мирі  та  злагоді  жити,
Відкинувши  помисли  злі.
Та  де  там!  Кривавляться  війни...
Людина  людину  вбива.
В  кайданах  конає  невільник
І  глухнуть  молитви  слова.
Розбещують  влада  і  гроші,
Ще  й  заздрість  туманить  уми.
Брилою  незмірної  ноші
Гріхи  здійнялись  над  людьми.
В  засіяних  скверною  душах
Трава  забуття  проросла.
В  серцях,  пересічно-байдужих,
Бродіння  підлоти  і  зла.
Колись  вже  приходив  Спаситель,
Та  в  шалі  хвали  і  хули
За  наші  гріхи  непосильні
Самі  ж  ми  його  й  розп"яли.
І  знову  шукаємо  жертву
На  випадок  Судного  дня.
Доконче  хтось  мусить  померти,
Бо  людство  вже  й  смерть  не  спиня!
...Земля  в  незбагненному  леті
У  безвість  космічну  пливе.
Людина  живе  на  планеті.
Чи  ж  знає  навіщо  живе?!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281214
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.09.2011
автор: Дощ