Відображення сонця - двояке,
Наче й сонце - та можна торкнути.
На воді усі писані знаки,
Швидко зникнуть. Вже й висохли руки,
Але небо вологе й глибоке.
Ну а люди? Сухі, плоскодонні?
Якщо довго лічіть свої кроки,
Спокійнішими станемо ззовні.
Якщо жити без жодних ілюзій -
Стане важче і довше ходити,
І якщо поле зору звузить –
Можна в чомусь себе відтворити.
Тут колишуться писані крони.
Осінь дише на них вітрами,
І далекі церковні дзвони,
Кличуть Бога всіма іменами.
Ілюзорність. Тепло оберегу,
Під сорочкою – хрест, в душі смута.
Та відстійте ж життя це, як чергу,
Щоб що далі тоді, збагнути.
Кладіть квіти на рідні могили,
Виривайте колючі трави.
Вони нас, нас живих відтворили,
Для опори, чи то для забави.
Я не знаю, нічого не знаю!
І від цього липкі долоні,
Випадковість ми? Нас немає?
Ми глибокі, чи плоскодонні?
Відцвіли кров’ю зранені маки,
Нам цвісти для блаженства чи смути?
Відображення сонця двояке,
Наче й сонце - та можна торкнути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281239
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2011
автор: NNNP