Чому твої слова такі жорстокі,
І холод невблаганний аж кипить?
Даруєш ти троянди, але руки
Мені до крові колють їх шипи.
Чому твій голос, як осіння злива –
З душі останнє листя обрива?
Болото плеще на печальних нивах,
Де так недавно ще ішли жнива.
Чому твої слова так ріжуть серце,
Немов меча безжалісного сталь?
В твоїх обіймах – ні живе, ні мертве…
І на очах моїх - гірка вуаль…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281309
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2011
автор: Лілія Ніколаєнко