...У руслах майже висохлих струмків душі ледь-ледь живої,
В найпотаємніших глибинках ще нерозвіданих пещер
Мала стеблинка проросла, не знавши ласки і любові
Колись, можливо, зацвіте - як вітер не зламає вщент...
Вона була завжди глухою до біди чужої.
Так прагнула тепла, але роки нестримно йшли.
Те серце не повнилося ні святом, ні любов'ю,
Пелюстки літ її пустих зів'яли й відцвіли.
Душа та не зазнала ні кохання, ні любові,
Бо егоїзм і черствість повернули майже все.
Душа повільно йшла собі шукати вітра в полі
Години відчаю і смутку - її друзі над усе!
У світі цьому бувши лиш транзитним пасажиром,
Коли поглянула назад - нестерпний біль пройняв до ран.
Збагнула, що словесним брудом лиш обличчя замастила
У серці виросли не квіти, а бадилля і бур'ян...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281527
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.09.2011
автор: Катя Сус