Чому смієшся, соняху городній?
Либонь радієш, весело тобі?
Красуєшся, немов посох Господній,
Що кожен зиркне поглядом тобі.
Милуються твоїми пелюстками,
Дивуються, як сонячній красі.
А ти міцнієш, дні летять за днями,
Вже в крону звивши стебла молоді.
Як рушничок, зернята у суцвіттях,
Нектар збирає клопітка бджола.
Тобі б бажати вроди й довголіття,
Та все минуче... і на жаль краса.
Збігають дні, осінь дощі приносить,
Зів'яли квіти, порудів і ти.
Твій стан ствердів, став сильний досить
Та, як себе, ще трохи зберегти?
Та знаю... Хто тебе питати буде?
Прийдуть зненацька з серпом у руці,
Бо, посадили соняшники люди,
Лишень забули дякувать... женці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281560
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.09.2011
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА