Пушок
Я знав собаку, він такий єдиний,
Свій хвіст угору, вигляд мав він милий,
Ба, не породистий,а песик був він двірний,
І сам по собі, із тваринами не мирний.
Пушок був рідний, більше слів не треба,
Грізно гавкав на велосипеда,
За мене старший, і не по-собачи,
Та хвіст угору – перепон не бачить!
За мною всюди, хоч я не хазяїн,
А морду на коліна, знає тайни
І мовби плаче, має власне горе,
Не скаже світу, бо пройде вже скоро!
Гуляє всюди, має вовчу волю,
Зливається із лісом, світлим полем,
Завжди попереду, веде мене в дорогу,
Лягає тихо, ставши до порогу.
Він сильний духом, та лише боїться,
Як сила грому із небес роїться,
І не тікає в береги крутії,
А грізність в шафі, і тремтить від веремії.
Оглух Пушочок, посивів, постарів,
І потьмянішало життя, з’явилась мара,
Знов ліс і поле, і життя собаче,
Та вовча воля, «Бігай, небораче!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282588
Рубрика: Стихи, которые не вошли в рубрику
дата надходження 25.09.2011
автор: Dragon`s_smiles