Нічна елегія
(з елементами розчинення)
Світ увечері, мов розмита пляма. Зникає раптом контур тіла клена, немов святе обличчя Авраама під порохом віків… Лиш стовбур-вена на місячній поверхні карб шукає. Гілляки, ніби щупальці ворсисті (довкілля же у Всесвіті безкає), дорога… Шлях Чумацький… весь у листі… Мозаїка галактик зовсім поруч… А може зі світил портрет Ван Гога уже хтось виклав. Чи ось там, ліворуч… пейзаж Гогена… Мрія босонога… з дитинства родом… не дає спокою… роси б ковтнути з рук Самого Бога…
Відкрита брама в ніч та в потойбіччя. Зника тривога. Відчуття виразні. Природи знаю добре всі наріччя, тому так милі хащі непролазні. У келії печерній фрески дивні. І вальс Шопена ехом лине всюди. Виконує струмок медитативні мелодії… та їх не чують люди…
Гірська волога в сутінках найкраща! Гортають свій Псалтир посеред лісу ченці-вітри…. при тому спокій лащать… крізь мох, як крізь надірвану крізь завісу… Молитва щира. Тане свічка мовчки. Багаття зомліває загадково… В повітрі сон… Він є отим місточком, що дух єднає з Вічністю… частково. Сльоза лягає на мелісу. Щастя! Як гармонійно все в природі! Диво! Тінь голуба вдягаю на зап’ястя… браслетом буде… Гарно і звабливо!
Не тисне очі пітьми чорна стрічка, хоч може тільки ранок її зняти струною сонця. Звичка споконвічна… Орнамент ароматів хвої й м’яти нанизано на звивини, на скельця свідомості… На жаль, не передати нащадкам запах… що в масштабі серця – оздоба справжня, мов ікони шати. І насолода – жити… в кожній миті! Грааль зірковий хочеться дістати, вустами відтворити соковиті плоди кохання… та свої Карпати… Торкнутись неба жадібко руками… А там політ… свобода… невагомість… нікого не обмежено роками… а кредо існування – невгамовність…
У тексті розчинено вірш:
Розмита пляма. Контур тіла клена…
На місячній поверхні карб. Дорога?
Потрет Ван Гога? Чи пейзаж Гогена?
Відкрита брама в ніч. Зника тривога
У келії печерній. Вальс Шопена
Виконує струмок… гірська волога.
Гортають свій Псалтир посеред лісу
Ченці-вітри. Молитва. Тане свічка
Багаття. Сон лягає на мелісу,
Як тінь. Не тисне очі чорна стрічка.
Орнамент ароматів хвої й м’яти
В масштабі серця – справжня насолода!
Грааль зірковий хочеться дістати,
Торкнутись неба! Там політ… свобода…
А у вірші розчинено японський сонет:
Розмита пляма.
На місячній поверхні
Потрет Ван Гога.
Відкрита брама.
У келії печерній
Гірська волога.
Псалтир посеред лісу,
Молитва. Свічка.
Лягає на мелісу
Тінь. Чорна стрічка.
© Copyright Марина Дорих 2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282610
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2011
автор: Марина Дорих