Дорогою додому ніколи не варто думати про те,
а що було б якби...
Якби я не прокинулась сьогодні зранку, якби не знайшла
у кишені ще теплого від вчорашніх обіймів пальто,
зламану навпіл цигарку і трамвайний квиток.
Не дивилася б так нестерпно часто тобі у очі, в яких
ніби заварюється зелений чай.
Я віддала б цілісіньку вічність, увесь час,
нехай стікає поволі піщинками в резервуар зі скла.
Все, що хочеш...Тільки,
якби не ця твоя прозаїчність, звичка ховати
долоні в рукав, спалювати докорами свідомість до тла.
Якби ти мене, наче аркуш паперу, обережно склав...
Щоб написати чудовий роман, з
яким згодом засинатимуть сотні самотніх жінок.
Якби ти почав його моїм ім'ям, а потім в агонії стер.
Бачиш, сьогодні відверто кожен вважає, що він
майже Жадан, або регенерований Фоер.
Проте, мені вистачає лиш декілька твоїх
хворих на лейкемію слів.
Занедбаних волоцюг-ідей, алкоголічки музи.
Якби ти мене таки не зустрів, я жила б спокійно
і ніколи не їхала з глузду.
Танцювала б в темряві босоніж під тонке
східне етно, пила б терпкі настоянки з тиші.
Він м'який та теплий як мій улюблений светр...
Розминає в повітрі пальці, тамує думками подих
і несамовито, щосили про мене чорнилом пише.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282648
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.09.2011
автор: Леона Вишневська