Ми так звикаємо до сонця,
Ми так від променів залежим,
Що витримать без них не можем,
Не зносим у теплі обмежень.
Ми так звикаємо до ласки,
Ми так до доброти звикаєм,
Що жить без них незносно важко,
І ми у людях їх шукаєм.
Шукаєм, віримо, що знайдем,
Так має буть, так справедливо!
Але чомусь та справедливість
Поводиться отак зрадливо…
Ні, то не справедливість
Останнім часом нас підводить,
То просто наша хибна віра
Нас у оману часто вводить.
З якого дива ми чекаєм
Взаємності, добра чи ласки?
Те все ніхто не гарантує,
То все – кінець якоїсь казки…
… Та хто сказав, що казок не буває?
… Той знаходить, хто шукає!=)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282770
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.09.2011
автор: alisa B