Губи синіють, життя не повернути.
Осінні думки нам не збагнути.
На пальчиках до твоєї кімнати...
Ні, проходу немає, залізні ґрати.
Надії немає, ну що ще казати.
На мене сунуть люди в халатах.
Прошу дуже, беріть мою душу!
Я більше нікому й нічого не мушу.
Більше ніде не найти притулку,
не сховаєшся в темному провулку.
А правда всередині у вогні
палає і хоче шепнути тобі.
Що саме? Не знаю, може просто звук,
щось ,що не передати і мовою рук.
А який сенс в щирих думках?
Ми з тобою не живемо в казках.
Якщо падати вниз,то тільки з надією,
що знизу це все назвуть великою подією.
Втрати завжди людьми цінувалися,
а втрачені життя назад не поверталися.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282830
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 26.09.2011
автор: Nyu Refugee