краще дихати не дихаючи і заходити
навшпиньки у цю занімілу від очікування
пустку спорожнілого і промоклого до
останньої нитки простору щоб не залишати
серцевих вібрацій на поверхні води
це як проникати без жодного
запрошення на бал-маскарад у якому
усі ролі розіграні
усі маски розібрані
я чужий між своїми
я свій між чужими
змиваю залишки застиглого часу зі шкіри
розсікаю обережно своїми незграбними
рухами цей надто холодний морок самотньої осені
як заточений ніж що безболісно встромлює своє лезо
без жодного супротиву
без жодного натяку на теоретично існуючі перешкоди
цей до крайності занімілий прихисток складається
із суцільного сплетіння довгих і вузьких вуличок
мов їх виткав павук для того щоб спіймати
свою наступну беззахисну жертву
догорає останній вогкий сірник
і вечір залазить у очі не спитавши дозволу
і задмухує світло у вікнах будинків навпроти
коротке але приємне перебування там де існує
найбільша у цьому потреба є найкращою і
найприємнішою думкою бо тебе завжди чекають
прасують чисті простирадла і готують теплу вечерю
це щось таке що вічно буде з'єднювати на відстані
тих кого там немає але про яких час від часу згадують
у своїх молитвах
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283283
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.09.2011
автор: Роман Штігер